Сойчине крило Обложка: Сойчине крило

Сойчине крило

Скачайте приложение:
Описание
4.2
278 стр.
2021 год
16+
Автор
Іван Франко
Серия
Шкільна бібліотека української та світової літератури
Издательство
OMIKO
О книге
Усебічно обдарований, енциклопедично освічений Іван Франко (1856–1916) відомий не тільки як поет, прозаїк, драматург, але і як літературознавець, перекладач, публіцист, вчений. Сюжети для своїх творів він черпав з життя і боротьби рідного народу, з першоджерел світової культури. Нерідко письменника називають титаном праці, «золотим мостом» між українською і світовою літературами. За весь час своєї діяльності він видав сім збірок поезій та цілу низку поем, написав близько 15 драматичних творів, перекладав з 14 мов шедеври світових класиків. Його проза складає понад 100 оповідань, новел, 10 повістей, романів. До цієї книжки увійшли збірка байок «Коли ще звірі говорили», оповідання Івана Франка «Сойчине крило», «Борис Граб» та інші, що передбачені програмою середньої школи, включаючи твори для позакласного читання.
ЖанрыИнформация
ISBN
978-966-03-9294-6
Отзывы Livelib
Nina_M
23 декабря 2018
оценил(а) на
4.0
Повість-новела видалася мені дуже схожою на Кнут Гамсун - Пан . Мені здається, проблема людських взаємин, проблема людини й суспільства, чоловіка та жінки у І.Франка гостріша, бо маємо більш емоційно вмотивовану поведінку героїв. На перший погляд, одні й ті ж ситуації, що програються у різний час (дистанція написання творів - 11 років) та в різних декораціях (скандинавські та українські), набувають різного звучання. Герой, що усамітнився, намагаючись утекти від самого себе, врешті-решт, просто чоловік - він старанно приховує свою вразливу душу, не пускаючи нікого ні в дім, ні в душу. Героїня, яка помилилася, обрала не того, зрештою, просто жінка - емоційна, пристрасна, схильна до авантюр. Хто сказав, що за сто з гаком років щось змінилося? У фіналі маємо незнайомку у червоній з білими цятками сукні, на прихід якої я сподівалася, відколи Івась поставив на стіл два келихи...
slackness
25 января 2013
оценил(а) на
5.0
Интересная книга. Рассуждения главного героя были очень близки мне, его фразы так точно передали то, что я давно не могла сформулировать. История довольно таки занимательная, но девушка, хотя точнее женщина, была мне не приятна с самого начала, не могу объяснить почему, возможно из-за ее измены, а может из-за манеры письма, а точнее, как она написала письмо. Ох, ну а конец просто молниеносный и неожиданный, передать самое главное буквально в одной фразе. Она вернулась после стольких лет, может, во второй раз они будут счастливы?
Aidoru
1 декабря 2016
оценил(а) на
5.0
Ще десь у класі другому я почув таку дивну диференціацію «призових місць» кращих українських письменників. Тоді вона виглядала так: 1. Тарас Шевченко. 2. Леся Українка. 3. Іван Франко.Проте мені здається, що цей розподіл не більше, аніж умовний. Хіба ж можливо порівнювати цих велетнів духу? Я переконався вже, що Іван Франко достойний, якщо не найбільших лавр, то, в усілякому разі, найпочесніших. Цікаво, що життєва та політична ідеологія цього діяча проникла навіть у такий романтичний, драматичний твір, як «Сойчине крило». Там ми можемо зустріти короткі відгуки соціалізму та радикалізм антифемістичних поглядів письменника.Проте, мені здається, що навіть це не може, попри мою незгоду з ними, закреслити ту красу, той біль, що ми, читачі, зуміли побачити. І з такою правдивістю була показана та любов, яка «…мов якийсь демон глузує з людської віри, з людського сподівання». Разом з ліричним героєм, якого Манюся ніжно зове Массіні, ми пережили і злети кохання, і горе його втрати. Темпряву одинокості і світло щастя – це те, чим наповнений це протиречивий твір. Привиди минулого переплітаються з надіями теперішнього. У тісній взаємодії перебувають зловіщі образи з образами, які змушують нас чекати на щось добре. Франкова любов, тобто загалом любов будь-яка, -- це ніби втрачене щастя, втрачена мить. Ця любов божевільна, ревнива і потребує повної віддачі. Але… і відплачує вона так само: віддається повністю, змушуючи тебе переживати чи не найкращі митті… Читач стає свідком еволюції герої чи, може, регресу? Замість тривіальних слів критика, краще вжити поетичні слова самого автора: «Життя – се мій скарб, мій власний, одинокий, якого найменшої частинки, одної мінутки не гідні заплатити мені всі скарби світу». І цікава річ, що все ж герой повертається від свого відлюдьковатого життя до життя, присвяченого іншій людині, людині в білій сукні в червону цяточку, як того самого дня… І хіба любов цього не може зробити? Хіба бідолашний Йвась єдиний, кого так піднесла, потім вдарила каменями і знову піднесла любов до небес?Можливо, кожній людині варто чекати того листа з далекого Порт-Артура, що падає під пострілами і гранатами. Але хіба чекання це не щастя?
lena_slav
25 октября 2013
оценил(а) на
3.0
Это было интересно. Неплохая задумка, но меня не обрадовало, что все закончилось так, как закончилось (интригую)). Эта девушка, конечно, много натерпелась, однако жалости не вызывает (а пытается!)Не понравился язык, которым написана книга. Это не тот украинский, который я так люблю! Что-то в этом было не то.
grobovaya
27 июля 2014
оценил(а) на
5.0
Ще ученицею, піднявши руку, вийшла аналізувати цей неперевершений твір. Ні, це не те чтиво, яке треба радити кожному пересічному та вивішувати ярлики безцеллера. Це просто твір, який одного дня сколише душу Франківською мовою, українською глибизною та бездоганністю оповіді.Живе, реально живе, працює, думає, терпить і бореться, паде й тріумфує тільки одиниця. І моя скромна одиниця доходить до того, щоб тріумфувати по многих і болючих упадках. Тріумфувати не шумно, со тимпани і органи, щоб шарпати слухи ворогів і будити зависть завидющих. Се тріумф дикунів, негідний освіченого чоловіка. Мій тріумф тихий і ясний, як погідний літній вечір. Мій тріумф не має ворогів і не будить нічиєї зависті. Та він правдивий, глибокий і тривкий. Він не моментальний, не вислід шаленої боротьби і зусилля. Се моє щоденне життя, але піднесене до другого ступня, осяяне подвійним солнцем, напоєне красою і гармонією. Я витворив собі оте життя як нездобуту твердиню, в якій живу й паную, з якої маю широкий вигляд на весь світ та яка, проте, не стоїть нікому на заваді, не дразнить нікого своїм видом і не манить нікого до облоги. Ся твердиня побудована в моїй душі. Світові бурі, потреби, пристрасті, мов щось далеке і постороннє, шумлять наді мною, не доходячи до моєї твердині. Я даю тому зверхньому світові свою данину, посвячую йому частину свого життя в заміну за ті матеріальні і духовні добра, що потрібні мені для піддержання свого внутрішнього життя. Я працюю в однім бюрі, занятий працею, що напружує мій розум, але не торкає серця. Я поводжуся зі своїми зверхниками і товаришами по бюру та іншими знайомими чемно, навіть дружньо, але здержано. Всі вони поважають мене, але ніхто з них не має доступу до мойого «святая святих», нікому я не відкриваю своєї душі, та й, сказати по правді, ніхто з них не виявляє надмірної охоти заглядати в мою душу. Таких надмірно цікавих я вмію швидко висунути поза клямру своєї знайомості.
С этой книгой читают Все
Обложка: Перлини української класики (збірник)
Перлини української класики (збірник)

Григорій Квітка-Основ’яненко, Михайло Коцюбинський, Иван Нечуй-Левицкий, Василь Стефаник, Леся Українка, Іван Франко, Микола Хвильовий, Тарас Шевченко

Обложка: Захар Беркут
3.9
Захар Беркут

Іван Франко

Обложка: Украдене щастя
4.1
Украдене щастя

Іван Франко

Обложка: Українська драматургія. Золота збiрка
Українська драматургія. Золота збiрка

Степан Васильченко, Іван Карпенко-Карий, Григорій Квітка-Основ’яненко, Иван Котляревский, Михайло Старицький, Іван Франко, Тарас Шевченко

Обложка: Учитель
3.8
Учитель

Іван Франко

Обложка: Малий Мирон
3.7
Малий Мирон

Іван Франко

Обложка: Boa constrictor
3.6
Boa constrictor

Іван Франко

Обложка: Фарбований лис
4.2
Фарбований лис

Іван Франко

Обложка: Олівець
5.0
Олівець

Іван Франко

Обложка: Абу-Касимові капці
4.2
Абу-Касимові капці

Іван Франко

Обложка: Перехресні стежки
4.2
Перехресні стежки

Іван Франко